Протягом історії люди шукали свого особистого порятунку та звільнення, але хіба хтось думав про те, в якій ситуації знаходиться Небесний Батько? Чи є на світі хоч одна людина, яка розуміє нетерпляче серце нашого терплячого Бога? Чи є хтось, хто може обійняти Бога і розплакатися разом з Ним? Той, хто розуміє почуття Бога і хто зворушиться ними до сліз, знає і про те, що Бог радів за часів створення небес і землі, але через гріхопадіння людини поринув у глибоку скорботу. Його скорбота пронизує наскрізь небеса та землю.
Чому Боже серце сповнилося скорботою? Через сатану. Через те, що люди міцно зміцнили в собі плоть і кров сатани, розділивши з ним хибну любов. Вони посіяли насіння диявола, яке зійшло і розрослося в якості диявольських сімей. Бог хотів радіти та співати: «Нехай Мої сім’ї живуть в істинній любові десять тисяч років під володарюванням Небес!». Однак з появою диявольських сімей, що розселилися по всьому світу, мрії Бога розбилися на порох.
Коли прабатьки людства впали, Бог став знедоленим Батьком, який втратив Своїх улюблених дітей. Тільки подумайте: якби ваші діти опинилися у в’язниці, чи змогли б ви жити та радіти? Як важко і гірко було серцю Бога?
Ви можете уявити, як болісно Богові бачити горе людей щодня і щогодини? Що стало з гідністю Бога, коли Його сини та дочки, яких Він хотів звеличити як принців і принцес, стали неповноцінними каліками, звалилися в яму, опинившись у пеклі.
У чому полягає причина Божих сліз? В нас самих. Ця причина — у нашій країні, у нашому світі та у всьому творінні. Ми повинні зробити все, щоб усунути ці причини та повернути радість Богові. Основою нашого життя віри має стати розуміння скорботи та болю Бога.
Поки люди живуть у розпачі, Бог також живе у розпачі. Доки сатана тримає в кайданах жителів землі, у духовному світі під пануванням сатани пануватиме темрява.
Знайте, що скорбота Бога живе у кожній людині. Отже, чиніть не як індивідуаліст, а як історична особистість, покликана розплутати клубок обставин, що накопичилися у Бога протягом усієї історії.
Люди, які відчувають у своєму житті тою чи іншою мірою недовіру, невдоволення та обурення, ображають Творця припущеннями, що Він не існує чи зовсім мертвий. Навіть ті, хто називає себе віруючими, у реальному житті просто ігнорують Бога. Протягом усієї історії Йому доводилося терпіти все це, і Його серце сповнене болю.
Як ми житимемо, коли зрозуміємо все це? Якщо ми побачимо на вулиці хворого старого, зігнутого під тягарем років, ми повинні думати так: «Напевно, мій Батько, Який шукає мене, виглядає так само…». Дивлячись на розпухлі та загрубілі руки робітника, ми повинні сказати про себе: «Руки мого Батька ще більш поранені та розпухлі, ніж руки цієї людини». Побачивши жалюгідного волоцюгу, ми повинні сказати собі: «Цей волоцюга — зовсім не волоцюга, а мій Батько» — і смиренно схилити голову. Боже серце живе навіть у тих людях, життя яких здається нам жалюгідним і незначним. Ми повинні заплакати від усвідомлення того, що кожен із цих людей є нашим Батьком, а потім відкинути гордість і допомогти їм. Тільки так ми дійдемо до розуміння Бога.
Якщо ми зараз будемо запобігати розпаду сімей та моральному падінню молоді, ми розвіємо скорботу Божого серця. Це принесе Богові щастя, яке Він не зміг відчути в Едемському саду, де Він не мав можливості втрутитися і запобігти гріхопадінню.