Ісус

Ісуса називають великим святим нашої історії. Він залишив у спадок нащадкам свою традицію, яка потім трансформувалася в релігію, пройшла перевірку часом і поклала початок найбільшій цивілізації людства.

У своєму житті Ісус керувався не своїми власними бажаннями, а підкорявся Божій волі та жив заради блага світу, який з його допомогою хотів збудувати Бог.

Ісус глибоко розумів Божу волю, слідував у своєму житті принципам Бога. Ба більше, йому було недостатньо самому знати істину; він жертвував собою заради того, щоб розповісти про неї іншим. Ісус докладав усіх зусиль, щоб розкрити людям істину, і через це зазнавав труднощів і гонінь. Він присвятив своє життя просвітництву та звільненню людства.

Ісус узяв відповідальність не тільки за своє покоління, а й за всю історію людства. Він самотужки взявся виконати провіденційну волю, яку Бог намагався здійснити протягом 4000 років.

Забувши про особисте життя, він прагнув пролити світло на фундаментальні питання Всесвіту. Не прагнучи особистої слави, він працював і постійно жертвував собою, щоб виконати Божу волю. Завдяки душевній твердості та стійкості, виявленій у житті, він був піднесений перед Небесами як неперевершений лідер і натхненник, що представляє всю історію.

Чого вчив Ісус? Його вчення виходило від Бога. Він передавав людям вчення Бога і допомагав своєму народу виконати Божу волю. Він не викладав людям свої власні погляди й не хизувався своєю величчю. Він проповідував світогляд Бога, спосіб життя, зосереджений на Богові, і розуміння устрою Всесвіту з точки зору Бога.

Ісус говорив: “Я є шлях і істина і життя”. Він ішов прямим і чітким шляхом. Усе, чого він навчав, він говорив зі знанням справи. Він хотів, щоб його вчення було прийнято людьми всіх країн і народів і стало мірилом істини для всіх. Чи домігся він у житті процвітання, чи він жив на межі життя і смерті? Він спускався на найнижчий рівень, щоб служити іншим, але водночас говорив, що кожен, хто смиряє себе, буде піднесений.

Усе своє життя Ісус присвятив виконанню своєї відповідальності та місії. Усе, чого він досяг за 33 роки земного життя, збереглося у вічності в незмінному вигляді. Його Євангеліє віри й приклад його життя залишаться з нами навіки.

Біблія називає Ісуса єдинородним Сином Божим. Що це означає? Божа любов абсолютна. Ісус уперше за всю історію зміг отримати любов Бога у всій її повноті та представити цю любов усьому людству.

Оскільки Бог назвав Ісуса Своїм єдинородним Сином, він став нашим Спасителем. Ісус навчав про те, що з погляду любові він доводиться Богові істинним Сином. Тому ми можемо побудувати стосунки любові з Богом лише через Ісуса.

Оскільки Ісус був народжений в очищеному родоводі, який не мав нічого спільного з сатаною, він воістину Божий Син. Тому він і сказав: “Я — єдинородний Син Бога”. Досі за всю історію не було жодної такої людини, як Ісус.

На землі народжувалися й інші засновники релігій та спасителі, проте жоден з них при народженні не співвідносився з Богом як син з Батьком, оскільки всі ці люди не були пов’язані з чистим родоводом, не заплямованим брудною кров’ю сатани.

Попри всі спроби Ісуса передати людству любов Бога і втілити цю любов у життя, він помер, так і не зав’язавши субстанційних стосунків любові з жодною людиною. Ісус передавав людям Слова Небесної любові, його серце було охоплене вогнем любові, проте до моменту його смерті не знайшлося жодної людини, яку він міг би міцно обійняти зі словами: “Синку!” – і почути у відповідь: “Батько мій!” – нікого, з ким можна було б побудувати стосунки любові, що з’єднують батьків і дитину.

Хто слідував за Ісусом до самого кінця і жодного разу не кинув його? Навіть троє найближчих учнів із Дванадцяти не змогли зберегти віру і піти за Ісусом до кінця.

Життя Ісуса було сповнене гіркоти й страждань. Три роки він займався громадським служінням, присвятивши всього себе, проте чи знав хоч хто-небудь, що коїлося у нього в душі? Чи розумів хто-небудь обставини його життя? Ні, таких людей не було.

Чи можете ви уявити обставини, в яких опинився Ісус, і його біль, коли він болісно волав до Бога безсонної ночі в Гетсиманському саду, в той час, як його учні міцно спали?

Коли Ісус вирушив до Гефсиманського саду, залишив своїх учнів і пішов молитися, він вимовив такі слова: “Отче, якби Ти благоволив пронести чашу цю повз Мене, втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде” (Лк. 22:42). У цьому була його велич. Він розумів, що його тіло мало стати жертвоприношенням заради країни, заради людства і заради здійснення Божого провидіння. Тому, попри особисту гіркоту і біль, Ісус був більше стурбований гіркотою і болем Бога.

Він молився, щоб його оминула чаша ця, не зі страху смерті. Навпаки, він молився про це, бо знав, що його смерть принесе ще більше лиха країні й горя Богові. Ісус знав, що якщо він помре на хресті, ще більш тяжкий хрест ляже на плечі майбутніх поколінь. І це означає, що сумна історія людства так і не закінчиться.

Ісус пройшов жахливий шлях – шлях розп’яття. Люди зі світу зла били його батогами, розривали на ньому одяг, гнали вулицею і намагалися повалити на землю.

Люди стверджують, що Ісус прийшов для того, щоб померти. Але чи була його смерть зумовлена Богом, або ж вона сталася через збіг обставин? Знайте, що це сталося несподівано і не було заплановано.

Після смерті Ісус занепокоївся долею своїх учнів, які розбіглися хто куди. Після воскресіння він вирушив до Галілеї, щоб знайти учнів. Навіть смерть не змусила його припинити наполегливі спроби виховати учнів такими ж наполегливими й відважними, як і він сам.

Через людську гріховність і духовну сліпоту Богу довелося принести в жертву Свого Сина. У цьому сенс розп’яття. Бог допустив смерть Ісуса на хресті, щоб заплатити викуп сатані. В обмін на це після воскресіння Христа Бог міг претендувати на володіння душами людей, хоча тілесне спасіння було неможливим. Отже, Божа перемога полягає не в розп’ятті, а у воскресінні.

Зараз нам легко прийняти Ісуса Христа як Сина Божого, оскільки християнство прославляє його вже 2000 років. Але якби ви жили в ті часи, коли Ісуса висміювали та звідусіль проганяли, змогли б ви в нього повірити? Книжники й фарисеї тих часів мріяли зустріти Месію, але при цьому не змогли його визнати.

У чому полягає ключовий момент віри, який Ісус намагався прищепити християнам аж до наших днів? Він звучить так: “Бог — наш Отець, усі люди — наші брати й сестри, земля належить усім нам, і тому ми повинні усвідомити, що ми — члени однієї великої родини”.

Щоб відкрити нам шлях до досконалості, Ісус так підкреслював важливість любові, як ніхто до нього за всю історію. Він учив нас смиренно долати будь-які труднощі, що випадають на нашу долю. І ще він наголошував на тому, що ми повинні з більшим завзяттям слідувати Божій волі, аніж грішники прагнуть творити зло. Це основоположні моменти вчення, яке християни називають плодами Святого Духа. Життя, сповнене любові, дає нам радість, щастя і мир. Терпіння наділяє нас милосердям і добротою. Життя, сповнене віри, дарує нам смиренність і м’якість характеру.

Життєвий шлях Ісуса не був безглуздим; це був святий шлях, цінність якого неможливо переоцінити. Він підняв планку для всього людства і явив собою еталон; крім того, цей шлях ніс із собою вчення, якого потребував увесь світ. Безсумнівно, вчення Ісуса — еталон, до якого мають прагнути всі люди, а шлях Ісуса — шлях, яким має йти все людство. Саме це вчення лягло в основу сучасної демократії й стало фундаментом для побудови світової спільноти.